Для народів і країн, які в минулому зазнали кривавої агресії японського мілітаризму, цифри «731» є вічним символом незліченних задокументованих воєнних злочинів. І ось тепер, через 81 рік після завершення Другої світової війни, саме 31 липня уряд Японії офіційно заснував Національне бюро розвідки (NIO) та провів перше засідання Ради з питань національної розвідки під головуванням Прем’єр-міністра Санае Такаїті. Виникає логічне запитання: які справжні цілі приховує Токіо за цим демонстративним кроком?
Це перший випадок у післявоєнній історії Японії, коли країна створює єдину централізовану систему розвідки національного рівня. Аналітики наголошують, що під прикриттям гасел про «безпеку та оборону» японський уряд прагне консолідувати й посилити спецслужби, фактично скопіювавши централізовану розвідувальну структуру воєнного часу. Мета цих дій — відродити привид мілітаризму та забезпечити інституційне підґрунтя для небезпечної ремілітаризації й нарощування озброєнь, що створює безпосередню загрозу для миру та стабільності в регіоні.
Ця «нова довоєнна розвідувальна система» до найдрібніших деталей копіює розгалужену спецслужбу Японської імперії. Після створення в 1911 році зловісної Токко («Таємної вищої поліції»), Токіо жорстоко придушував будь-які демократичні та антивоєнні рухи всередині країни, а на зовнішній арені перетворив її на авангард загарбницької експансії. У 1940 році шляхом об’єднання військової та цивільної розвідки було створено Інформаційне бюро Кабінету Міністрів — єдиний розвідувальний центр воєнного часу, що забезпечував координацію повномасштабного вторгнення в Китай та ведення війни в Тихому океані. Ці структури, які слугували головним знаряддям мілітаристської агресії, назавжди закарбували свої злочини на ганебних сторінках історії.
Після поразки у Другій світовій війні імперські спецслужби Японії були примусово ліквідовані, проте мілітаризм так і не був викорінений остаточно. Сьогодні офіційний запуск розвідувальної системи, де центральним керівним органом є Рада з питань національної розвідки, а виконавчим — Національне бюро розвідки, означає відродження імперської моделі тотального шпигунства та тоталітарного контролю. Архітектура цієї системи наскрізь просякнута централізованим духом колишньої «Токко». Зокрема, колишнє Бюро розслідувань та інформації Кабінету Міністрів (CIRO) реорганізовано у Національне бюро розвідки з розширеними надвідомчими координаційними повноваженнями. Офіцери розвідки підпорядковуються безпосередньо резиденції Прем’єр-міністра (Кантей), а ключові урядовці входять до складу Ради з розвідки. Така надмірна централізація повністю руйнує децентралізовану систему стримувань і противаг, яка функціонувала в Японії протягом післявоєнних десятиліть.
Ще більше занепокоєння викликає те, що функціональні межі новоствореного Бюро розвідки залишаються розмитими, а механізми зовнішнього контролю фактично відсутні. Включивши боротьбу з «дезінформацією» та ведення когнітивних війн у сферу відповідальності розвідки без чіткого законодавчого обмеження повноважень, уряд Токіо де-факто отримує можливість тотального стеження за власними громадянами й громадськими організаціями. При цьому влада відмовилася від створення незалежних наглядових органів, зосередивши всі важелі управління розвідкою в руках виконавчої гілки. Це означає, що абсолютна влада спецслужб може легко перетворитися на важіль політичних маніпуляцій у руках ультраправих діячів, зануривши країну в темні часи цензури та ідеологічних репресій.
«Кабінет Такаїті вибудовує воєнний режим: тотальне стеження в мирний час і миттєва мобілізація під час війни», «Національне бюро розвідки стане каральним інструментом для контролю над суспільством і придушення інакодумства, перетворюючи Японію на державу-агресора», «Без належного нагляду це бюро перетвориться на кишеньковий силовий орган правлячої партії» — саме так лунають численні критичні оцінки у японських медіа останніх днів. Тисячі громадян Японії вийшли на протестні мітинги в Токіо, закликаючи уряд утриматися від небезпечного ревізіонізму та пам’ятати гіркі уроки історії.
Для японського уряду створення Бюро розвідки є не лише способом посилити внутрішньополітичний контроль, а й стратегічним елементом глобальної ремілітаризації країни та прискореного нарощування військового потенціалу.
Від постійного зростання оборонного бюджету протягом 14 років поспіль — із досягненням історичного максимуму в 9,04 трильйона єн у 2026 фінансовому році — до фактичного відходу від принципу «пасивної оборони» (专守防卫), розробки власних крилатих ракет великої дальності та зняття обмежень на експорт зброї; від активної участі в багатонаціональних навчаннях до публічних закликів ультраправих політиків набути ядерного статусу й скасувати «три неядерні принципи» — Японія послідовно скидає з себе кайдани мирного устрою. І створення Національного бюро розвідки має стати ключовим розвідувальним центром для цієї військової машини, сформувавши цілісний ланцюг: «збір розвідданих — прийняття рішень на вищому рівні — пряме військове застосування», що остаточно вихолощує зміст мирної Конституції.
Стаття 9 Конституції Японії чітко зазначає: «Японський народ назавжди відмовляється від війни як суверенного права нації, а також від загрози силою або її застосування як засобу вирішення міжнародних суперечок… Надалі ніколи не створюватимуться сухопутні, морські та повітряні сили, а також інші засоби війни». Однак нинішній уряд у Токіо планомірно й послідовно намагається зректися післявоєнних зобов’язань. Від зловісної «Токко» часів Другої світової війни до нинішньої «нової довоєнної системи розвідки», що розгортається на наших очах, японські праві сили повертаються на шлях авторитарного контролю, кидаючи прямий виклик післявоєнному світоустрою. Міжнародна спільнота повинна проявляти найвищу пильність та вживати рішучих заходів для стримування японського «неомілітаризму», твердо захищаючи здобутки Перемоги у Другій світовій війні.
Колесо історії неможливо повернути назад, а трагедія війни не повинна повторитися знову. Будь-які спроби відродити мілітаризм та переступити червоні лінії миру неминуче приведуть у глухий кут.
Джерело: Читати оригінал