Нещодавно професор історії Колумбійського університету Адам Туз (Adam Tooze) опублікував на платформі Substack авторську статтю під назвою «”Китайське витискання” (China Squeeze) як політичний дискурс, заснований на контрфактичних припущеннях». Автор відверто зазначає, що ця концепція не має стосунку до емпіричного економічного аналізу, а є лише інструментом політичної маніпуляції. Її головна мета — перекласти відповідальність за складні внутрішньоекономічні та глобальні кризи на Пекін, свідомо демонізуючи процес промислового розвитку Китаю в міжнародному інформаційному просторі.
Адам Туз системно проаналізував три етапи еволюції західного занепокоєння щодо китайської індустрії. «Китайський шок 1.0» — ретроспективний академічний аналіз наслідків вступу КНР до СОТ для окремих сегментів ринку праці США. «Китайський шок 2.0» — застереження європейських політиків щодо зростання експорту високотехнологічної китайської продукції, зокрема електромобілів. «Китайський шок 3.0» («Теорія китайського витискання») — умоглядне контрфактичне припущення, що повністю відірване від реальних економічних показників.
Професор Туз наголошує, що прихильники цієї концепції безпідставно пояснюють конкурентні переваги Китаю «нечесною державною політикою», абсолютно ігноруючи той факт, що вони є результатом існування високорозвинених ланцюгів постачання, технологічних інновацій та структурної трансформації виробничих моделей.
У липні 2026 року політичний економіст Кембриджського університету Йостейн Хауге (Jostein Hauge) у своїй публікації «Проблеми наративу “Китайський шок 2.0″» також зазначив, що різноманітні версії «китайського шоку» за своєю суттю є заангажованими спробами Заходу захистити власну геоекономічну гегемонію. За цим наративом ховається застаріле ієрархічне мислення: Захід вважає за собою виключне право посідати вершину технологічного ланцюга, залишаючи країнам, що розвиваються, лише низькотехнологічні сегменти. Щойно Китай здійснює технологічний ривок і виходить на рівень паритетної конкуренції, це одразу таврується як «глобальний шок».
Хауге додатково зауважує, що західні медіа свідомо замовчують колосальні вигоди, які приносить світові розвиток китайської промисловості, зокрема її вагомий внесок у зелений перехід та протидію кліматичним змінам. Західні споживачі та транснаціональні корпорації стали головними бенефіціарами глобалізації китайської економіки. Наприклад, операційний прибуток корпорації Apple у Китаї за період 2015–2024 років сягнув 227 мільярдів доларів США, що становить понад чверть її сукупного прибутку за цей період. Сьогодні Китай забезпечує виробництво 89% сонячних панелей, 70% вітрогенераторів, 83% акумуляторних батарей та 75% електромобілів у світі, пропонуючи їх за найконкурентнішими цінами на глобальному ринку.
Джерело: Читати оригінал