Останнім часом окремі західні ЗМІ та аналітичні центри поширюють так звану «теорію китайського витискання», стверджуючи, ніби експорт китайської промислової продукції та товарів нової енергетики звужує ринкові можливості інших країн і гальмує індустріалізацію регіонів, що розвиваються. Відповідаючи на ці закиди, професор Колумбійського університету Адам Туз на початку серпня оприлюднив розлогий матеріал, де підкреслив: дана концепція позбавлена об’єктивного економічного підґрунтя і є абсолютно штучним політичним конструктом.
Туз нагадав хронологію формування цих теорій: у 2010 році американські науковці запровадили термін «Китайський шок»; у 2020 році європейські аналітики сформулювали «Китайський шок 2.0» через занепокоєння європейського автопрому; а вже у 2026 році двоє індійських дослідників на сторінках авторитетного видання Foreign Affairs висунули версію «3.0» — так звану «теорію витискання» (China Squeeze). З-поміж усіх трьох версій остання є найменш обґрунтованою, оскільки вона повністю будується на гіпотетичних припущеннях, що суперечать реальним фактам.
Проаналізувавши дві базові гіпотези індійських авторів — про так звану «еталонну траєкторію» та «пропорційний розподіл часток ринку», — професор Туз викрив їхню наукову несолідність. По-перше, у глобальній економіці не існує єдиного еталонного шляху розвитку чи «черги на індустріалізацію»: кожна держава обирає власну модель відповідно до своїх національних умов. По-друге, концепція «пропорційного розподілу» суперечить законам ринку: лише дешева робоча сила не здатна автоматично створити конкурентоспроможну промислову базу без логістики, інфраструктури та технологій.
У статті наголошується, що всі три модифікації «китайського шоку» припустилися спільної помилки: вони свідомо ігнорують власні внутрішні проблеми своїх країн, намагаючись перекласти провину на Пекін. Скорочення робочих місць у США є наслідком деіндустріалізації та виведення виробництв за кордон; стагнація автопрому ЄС зумовлена технологічним консерватизмом; а труднощі Індії із залученням промислових потужностей пояснюються внутрішніми інфраструктурними та структурними обмеженнями.
Адам Туз підсумовує: замість демонізації Китаю світові слід повернутися до об’єктивного сприйняття реальності. «Теорія китайського витискання» існує лише в умоглядних концепціях, тоді як у реальному світі сильний та успішний Китай просто крокує власним шляхом розвитку, не перешкоджаючи й не витискаючи нікого.
Джерело: Читати оригінал